Вишивка – поезія душі і порятунок від самотності

Оживають на рушниках барвисті квіти, дивовижні птахи… У жительки с. Овсюки Гребінківського району Полтавської області та пайовика Баришівської зернової компанії Анастасії Ільківни Доброволянської захопленням усього її життя є вишивання. Її руки у 81 рік творять дива. її праця невтомна, її фантазія надзвичайна.

Ще з юних літ Анастасія Доброволянська почала вишивати. Це захоплення їй привила мама і дід, які були хорошими кравцями і вміли гарно вишивати.

• Життя прожила, як і всі люди мого віку, важке. Війна, тяжка праця в колгоспі, — говорить про себе Анастасія Ільківна.

Через важку працю зранку до вечора в дитинстві, в юності не мала так багато часу, щоб вишивати. Не відпочивала і в дорослому віці. Жінка працювала і поваром в їдальні, і корів доїла, і в ланці буряки сапала. Мала тільки мрії… Добре, що гарні, красиві, а мрії рано чи пізно здійснюються. Вишивати почала вже в зрілому віці, коли стало вистачати часу. А старість бабусі довелось зустрічати на самотині: ні дітей, ні рідних поряд. Племінниця, її син з донькою разом зі старенькою не проживають, проте часто її провідують. Тож самотніми годинами бабуся має єдину втіху – вишивання. На вікнах, стінах, ліжках у жінки – вишиті рушники, подушки, картини. У будинку, немов у музеї.

• Я люблю вишивати. От якщо щось цікаве десь побачу, то швиденько намалюю і вишиваю. Приміром, квіти на рушнику вишила з візерунка ложки. Вишиваю і гладдю, і хрестиком. Самих рушників «На щастя, на долю» вишила аж 18 штук. А останнім часом почала ще в’язати гачком килимки. Хоч і руки вже терпнуть, але коли не маю роботи, то, щоб не сумувати, вишиваю або в’яжу, – розповідає майстриня.

Картини, рушники, сорочки, спідниці майстрині часто беруть на виставку у Полтаві. Її роботи є і в музеях, і в пересічних українців у Києві, Полтаві, Донецьку, Лубнах, Хоролі, навіть і за кордон у Францію, Естонію, Німеччину купували її роботи для подарунків. Вишиванки Анастасії Доброволянської є і в місцевій церкві, і в Овсюківському музеї народного вжитку.

• У нашому музеї робіт Анастасії Ільківни багато. Це і картини, і рушники, і сорочки, і скатертини. Також пані Анастасія нам передала старовинний одяг та предмети домашнього вжитку. Наша майстриня відома далеко за межами рідного села. А наші відвідувачі з цікавістю розпитують про її роботи, – повідомила директор музею Людмила Березко.

Та великих статків жінка своїми роботами не заробила. Адже більшість просто дарувала. За 46 років трудового стажу не заробила і великої пенсії.

• Я пайовик Баришівської зернової компанії вже багато років. Добре, що від компанії мені привозять до дому пшеницю, кукурудзу, олію. Маю чим порати своїх курей. Раніше і свиней тримала, та вже не маю того здоров’я. Також кожного року Баришівська зернова компанія вітає з Днем людей похилого віку. Вдячна за увагу і допомогу, – дякує жінка.